Історія 1.  Шалене кохання

У однієї жінки був чоловік, який дуже захоплювався радіоелектро­нікою, збирав книги на цю тему і власноруч монтував різні прилади. Його звали Сергій. У віці 40 років він сильно захворів. Дружина Марія про нього самовіддано піклувалася, але чоловікові ставало все гірше і він помер, залишивши дружину з сином-старшокласником. Нічого дивного. Аж раптом цей неповнолітній син знаходить таку ж саму зовсім молоду дівчину, між ними спалахує «шалене кохання», подруга відразу ж вагітніє і незабаром народжує хлопчика – Ярослава.

Його вихованням, як це зазвичай буває, займається  бабуся, тобто Марія. Хлопчик уже починає говорити. І ось одного разу, коли вона, як завжди, назвала його Ярославчиком, він раптом дуже серйозно і твердо їй заявляє: Я не Ярославчик, а Сергій!

Це її спантеличило і викликало деякі здогадки, адже її чоловік також був Сергієм. Та й за характером вони дещо схожі, адже внук також небагатослівний, спокійний, трохи замкнений.  

Далі відбувається подія, яка розвіює всі її сумніви. Свого часу вона зібрала книги свого чоловіка і зв’язала для здачі в макулатуру, адже книги спеціалізовані, старі і вже нікому не потрібні. Тож одного дня вона їх дістала і вирішила віднести у пункт прийому вторсировини. Та коли трирічний малюк їх випадково побачив, то аж затрясся, почав їх витягати з пачки і уважно, з великим зацікавленням розглядати.

Погодьтеся, що це дуже дивно для малюка, адже там нема нічого крім тексту і чорно-білих схем на пожовтілому папері. Після цього малий їй заявляє, що це його книги і наказує, щоб вона їх не чіпала. І тут Марія остаточно переконується, що Ярослав – це нове втілення духовної сутності її померлого чоловіка Сергія!

Зауважимо кілька ключових моментів:

• Марія любила свого чоловіка і піклувалася про нього, тож він почувався з нею спокійним і захищеним.
• Народження в новому тілі відбулося дуже швидко, трохи більше чим за рік. Таке враження, що вищі сили спеціально організували «шалене кохання».
• Втілення відбулося у власного внука, що живе у тій самій квартирі.
• У новому втіленні збереглися головні риси характеру і найбільші захоплення.
• Дитині подобається її попереднє ім’я, яке вона вважає справжнім, своїм.

Історія 2. Пророцтво бабусі

Батьки Оксани розлучились, тому її виховувала бабуся – людина дуже точна, дисциплінована, обов’язкова, практична, надійна. Коли ця бабуся постаріла і стала слабкою, Оксана з усіх сил нею опікувалася. Вона вже була студенткою, але ще не мала хлопця, хоча навколо було немало друзів. Один з них чомусь дуже сподобався бабусі, вона відчула з ним якийсь резонанс, якусь спорідненість. Тож одного разу вона прямо сказала внучці: «Виходь за нього – він буде тобі добрим чоловіком». 

Так і сталося. Після смерті бабусі молоді одружуються і у них народжується дівчинка Анна. Тато в неї просто закоханий, вона стає центром його життя. Він полишає всі свої захоплення: тепер у нього одна мета – його донечка. Він її доглядає, виховує, водить на гуртки і різні дитячі заходи, відкриває їй світ.

Дівчинка гарно росте, дитина як дитина, але зачудовує батьків своє практичністю, дисциплінованістю і дорослістю. Особливо їх дивує ставлення малої до грошей: Анна все ретельно рахує, дуже ощадлива, та ще й робить батькам зауваження щодо їх непрактичності. «Чисто як бабуся!» – зауважує Оксана. При сімейному ухваленні важливих рішень вони навіть радяться з малою і прислуховуються до її думки.

Одного разу вони повели свою дитину на день народження до її подруги-ровесниці. Анна від себе щось подарувала, а її мама Оксана нічого не придумала кращого як подарувати 30 доларів. На вечірці усе відбулося дуже гарно і весело. Але коли вже поверталися додому, Анна раптом говорить: «Мамо, навіщо ти їй дала 30 доларів? Це ж дитина! Їй би вистачило й десяти». Це було сказано таким тоном, що в мами побігли мурашки по шкірі. Саме так говорила її бабуся: Оксана виразно відчула її незриму присутність. Радіймо, бабусю! От ми й зустрілися! Я тебе впізнала!    

Що повчального в цій історії?

• Бабуся інтуїтивно вибрала собі люблячого батька для наступного життя – і не помилилась.
• У новому сеансі життя збереглися головні риси характеру попередньої особистості. Оскільки попередньої особистості вже не існує (вона розкладається за 40 днів після смерті), то це значить, що йдеться про проявлення якостей безсмертної духовної сутності – істинного гравця. Тобто головні риси характеру людини – це її духовні якості, які під впливом життєвих обставин формують відповідну психіку.   

Історія 3. Слід попереднього імені

Була жінка на ім’я Валентина, друзі на неї казали Валюша. Коли вона вмерла, у її внучки народився син, якого назвали Дмитром.  Особливістю його прабабусі було те, що вона вона дуже любила різні капелюшки, мала їх багато, часто красувалася в них перед дзеркалом. Те ж саме з Дмитриком – дуже любить одягати на голову різні убори. На це рідні уже звернули увагу, тож говорили між собою, що він вдався у «бабу Валю», тобто свою прабабу.

Одного разу, коли зібралася вся сім’я, хлопчик багато бігав і бешкетував, зовсім не реагуючи на заклики «Дмитрику, заспокойся!». Тоді його бабуся – дочка згаданої Валі – неголосно каже йому: «Валюша, припини». Малий просто остовпів! Він підбіг до бабусі і почав впритул вдивлятися в її очі, наче намагаючись щось згадати.

Висновок: Нове втілення може відбутися в тілі іншої статі: всі ми приходимо на Землю то чоловіками, то жінками.    

Історія 4. Буду лікарем

Помер дід, який все життя був лікарем. Через півтора року в нього народжується правнук. Коли він навчився мити руки, то всі навколо були вражені: він мив руки так, як це роблять професійні лікарі – ретельно вимиваючи між пальцями. Коли ж він трішки підріс, то твердо заявив, що буде лікарем, і відразу ж після закінчення школи поступив до Вінницького медичного інституту.

З цього робимо висновок, що при перевтіленні можуть передаватися не тільки риси харакетру, а й професійні навики та звички.

Історія 5. Не виходячи з хати

Бабуся була хвора і вже не виходила з хати, за нею доглядала онучка. Бабуся переписала на неї цю свою хату. Після її смерті ця онука швидко вийшла заміж і народила дівчинку, яка «пішла в бабусю». У такий спосіб духовна сутність бабусі продовжила своє земне життя в тій самій хаті, але уже в молодому здоровому тілі.

Історія 6. Повернення в рідне село

Бабуся до 7 років виховувала внучку, потім померла. Через п’ятнадцять років внучка народила хлопчика, дуже подібного за характером до бабусі. Внучка з чоловіком жили в місті, але дуже хотіли переїхати в село. Почали шукати варіанти обміну. Після тривалих і безрезультатних пошуків зненацька знаходять просто фантастичний варіант. Згодом виявилося, що це «мала батьківщина» згаданої вище бабусі. Вона повернулася на свою рідну землю в тілі правнука. Висновок: духовна сутність у наступних перевтіленнях тяжіє до своєї рідної землі.

Історія 7. Пам’ять про революцію

Бабуся була свідомою і громадсько активною українкою, зокрема, брала участь в Оранжевій революції 2004 року. Після її смерті за кілька років народжується дівчинка, яка «пішла в бабусю». Одного разу батьки сиділи перед телевізором і про щось собі розмовляли. У цей час почався документальний фільм про події на київському Майдані Незалежності. Дівчинка просто прикипіла до екрану і рішуче наказала батькам негайно замовкнути, бо вони їй заважають дивитися. Цей епізод підтверджує висновок,  що в новому втіленні можуть залишитися фрагменти пам’яті з попереднього життя.

Історія 8. Чому рідні брати такі різні

Володимир за життя був спокійним, ні з ким не сперечався, завжди уникав конфліктів, з усіма підтримував дружелюбні стосунки. Через 3 роки після його смерті у сім’ї його сина Василя народжується внук – з тим самим характером, причому тепер він живе в тій самій кімнаті, що й покійний дід.  

У Марини – дружини Василя – була бабуся, яка відрізнялася тим, що дуже любила чистоту, точно знала, що і де в неї лежить. Якщо десь у хаті знаходила сміття, то вказувала на нього членам сім’ї і докоряла їм за цей «гармидер». Через 7 років після смерті бабусі у Василя і Марини народжується син. Незабаром батьки помічають у свого молодшого сина ті ж самі риси, що й у бабусі. Його улюблені іграшки – відра, швабра, віники, совки для сміття, миски. Коли знаходить на підлозі якусь пилинку, то всім показує і біжить викидати у відро. Він активно домагається свого, спостережливий, вміє маніпулювати людьми. Чітко знає, у кого чий одяг і де він лежить – на відміну від старшого брата, який ніколи не пам’ятає, де у нього штани, а де шкарпетки.    

Тут ми знову бачимо втілення в іншій статі, а також розуміємо, чому рідні брати, маючи подібну генетику, разюче відрізняються за своїми характерами.

Реінкарнація як об’єктивна реальність

Реінкарнація є фундаментальним принципом світоустрою, тому саме проти нього спрямовані головні зусилля «дітей диявола». Феномен перевтілення рішуче заперечується іудохристиянською пропагандою і заглушується інформаційним шумом ліберальних ЗМІ. Проте ренкарнацію неможливо заперечити чи скасувати, так само як неможливо скасувати реальність дня й ночі, смерті й життя. У сучасній посткому­ністичній і постгеноцидній Україні донині наймасовішим культом є культ предків, а наймасовішим святом – По́минки, які святкуються наступної неділі після Паски. Інші  назви цього свята: Проводи, Гробки́, Могилки, Ра́довниця, Діди. Його сенс у тому, щоб згадати духовні сутності предків, енергетично підтримати їх і притягнути у фізичний світ для нового втілення. Тому на це свято вважається гріхом сумувати, адже померлі мають радіти (звідси архаїчна назва – Ра́довниця) і прагнути повернутися у світ, де їхні родичі люблять їх і пам’ятають.

У давнину було поширене переконання, що «смерть – це середина життя». Тому після народження дитини намагалися з’ясувати, який конкретно родич утілився, а якщо його впізнавали, то давали його новій особистості попереднє, звичне для неї ім’я.

Пізніше, під пресом іудохристиянства, уже почали говорити не про нове втілення предка, а про те, «в кого вдався» новонароджений – в діда, бабу чи іншого померлого родича.  Проте багато хто розумів і розуміє, що йдеться не про «подібність на діда», а чергове втілення цього діда.

Практичні настанови

Феномен реінкарнації потребує серйозного дослідження, а проте вже сьогодні можна зробити попередні висновки і запропонувати деякі прості настанови.

1. Після смерті людини не можна плакати й сумувати. Смерть – це дуже серйозний і відповідальний момент переходу з одного світу в інший. Для духовної сутності цей перехідний стан вельми незвичний, тож тут важливо не злякатися. Для того, щоб заспокоїти і підбадьорити дух померлого, треба згадувати про все світле, веселе та визначне, що було в його житті. Причому робити це спокійно, радісно, з повагою і любов’ю, особливо протягом 40 днів після смерті, адже протягом цього часу безсмертний дух скидає з себе земні оболонки, звільняється від них і «прокидається» до життя у світі духів.    

2. Згаданий сорокаденний перехід родичам померлого треба використати також для посиленого очищення самих себе на фізичному, психічному та духовному рівнях.

3. Після 40 днів дух померлого здебільшого уже готовий до нового втілення. Втілення зазвичай відбувається в середовищі свого роду, свого народу і тяжіє до рідної землі, причому втілення відбувається за першої ж нагоди. Тому якщо родичі справді люблять свого померлого, то найкраще, що вони можуть для нього зробити – це зачати для нього нове тіло.  В цьому випадку уже менше чим за рік рідна духовна сутність може втілитися в новому тілі.

4. Найчастіше нові тіла для померлих дають їхні внуки (рідше – діти), тому для успішного втілення їх треба правильно виховувати і навчати. Зазвичай це так і відбувається: саме діди і баби опікуються внуками, особливо тими, з якими відчувають особливу духовну спорідненість. З прагматичної точки зору, опікуватися треба тим, хто є плодючим – може дати тобі нове здорове тіло і добре виховання.

5. Якщо людина не має нащадків, то вона може вибрати іншу споріднену людину, опікуватися нею і зробити для неї такі добродійства, які викличуть потужне відчуття вдячності і любові. Найдієвішим способом формування духовного резонансу є дарування свого житла: людина, яка буде в ньому жити, завжди з вдячністю пам’ятатиме свого добродія, а тому відкриє для його духу можливість втілення в одному зі своїх дітей.     

6. Втілення у тіла своїх кровних нащадків має найвищий пріоритет, проте у житті бувають ситуації, коли ці нащадки передчасно вмирають або залишаються бездітними. Тому для успішного втілення треба не тільки плекати в нащадків прагнення до народження багатьох дітей, а й поширювати це прагнення на весь народ. Тоді створюється широкий «простір вакансій», завдяки якому духовна сутність може успішно втілитися в сім’ї, яка їй духовно близька, хоч і не є кровно спорідненою.  З другого боку, треба протидіяти всьому, що веде як до скорочення народжуваності (гомосексуалізм та інші статеві збочення, аборти, бідність, ворожа пропаганда), так і до погір­шен­ня здоров’я (вакцинації, ГМО, погана їжа, забруднене середовище, нездоровий спосіб життя).

7. Головним чинником успішного і щасливого розвитку в палінгенезії (багатократному перенародженні) є правильна освіта, підкріплена демографічною політикою держави.  

Якщо вам сподобалась ця публікація, ви можете підтримати перетворення нашого сайту на платформу для колективних пошуків, обговорень, знайомств, експериментів:
Модернізуймо Народний Оглядач!