Найбільший скансен Європи повинен стати кращим!

На початку року Міністерство культури України  застосувало шокову терапію: протягом кількох  днів звільнили директорів найбільших київських музеїв та заповідників.

На їхні місця поставили молодих  людей без музейного досвіду.

Сам Міністр культури  прокоментував  призначення так: «Нам потрібні

менеджери». Нових та молодих директорів  так і стали називати  -  кризові менеджери.

Пройшло кілька місяців. Час від часу виникали нові скандали навколо музеїв.  Та все потихеньку  вгамувалося – життя підкидає нові проблеми.

Редакція журналу «Музеї України» уважно спостерігає за діями нових директорів. Особлива увага – Національний музей народної архітектури та побуту України.

Майже  2 роки  ми вели інформаційну війну з порятунку музею  в

Пирогові: завдяки колишньому недолугому керівництву, заклад перетворився  в музей дров. Реставрація майже не велась, наукова робота ледь жевріла. Екскурсійна програма залишилась на рівні 70-80-х років. Накатані етнографічні програми повторювались із року в рік  -  навіть киянам музей став нецікавим. До того ж, в Києві з’явилось ще кілька  музеїв, які проводять подібну діяльність. Тож, потік відвідувачів скоротився. Музей виглядав мертвим  і розваленим. В інформаційному просторі переважали негативні матеріали.

Найбільший скансен України треба було терміново виводити з кризи. Але, з ким? Середній вік науковців – перед пенсійний.  Вони працюють по старим стандартам, розтягуючи свій  час до пенсії. Молодь з креативними ідеями пробитися майже не могла:  музейні старожили обкладалися  охоронними папірцями та методичною літературою піввікової давнини. Нові аматорські ідеї просто не пропускалися.

Міністерство здійснило досить ризикований крок: призначили на цей проблемний музей молодого історика з туристичної сфери.

 Дмитра Зарубу у музеї зустріли без ентузіазму. Напередодні Дня  музеїв ми вирішили поспілкуватися з  керівництвом Національного музею народної архітектури та побуту України.

-Дмитре Васильовичу,  пройшло лише кілька місяців, як  Ви очолили музей. Що  можете сказати про перші досягнення?

Дмитро Заруба, Гендиректор музею:  «Дійсно, туризм і музеї відрізняються по стилю роботи. Туристичні менеджери  вибирають  готові об’єкти, які включаються до маршруту.  А тут треба облаштувати цей об’єкт, наповнити його.

Як радник міністра, я півроку вивчав стан музеїв, допоміг перевести заповідники до сфери управління Мінкульту. Особисто займався переведенням Нацмузею народної архітектури та побуту  до Міністерства. Тож, коли мені запропонували очолити цей заклад – я вже знав багато аспектів в його роботі.

Головна проблема – це фінансування. Минуле керівництво залишило величезні борги,  затвердило мізерне фінансування, уклало кабальні умови з охронною фірмою. Спецрахунки після зими були порожні, не вистачало коштів на елементарні речі.

Треба було терміново змінювати статті фінансування, розробляти нову концепцію розвитку  музею. Починався новий музейний рік – на носу була Масляна.

Відразу постало нове питання – колектив. Треба переходити на сучасні методи роботи, на нові технології, аби оживити музейне життя і залучити нових відвідувачів.

Для цього  провели реорганізацію штатного розкладу. Зробили нові відділи: юридичний, фінансово-плановий, маркетингу та відділ зв’язків з громадськістю.

Ці відділи дадуть можливість запустити нові форми розвитку музею. Коли музей знаходився в системі академії наук, то в роботі був акцент на наукову роботу. Зараз пріоритети змінилися . Музей - це культурно-просвітницький заклад, який популяризує та експонує українську спадщину. Тож, зараз  більший акцент на просвітницьку діяльність.

Враховуючи зміни пріоритетів,  була проведена реорганізація і в  наукових відділах. Перед цим ми вивчили досвід провідних світових скансенів: Західної Європи, Швеції, країн Сходу. Там вже десятиліттями успішно працюють подібні музеї.

Головне,  ми зберегли кадри. Масових звільнень не відбулося. Всім ,  хто потрапив під скорочення штатів, були запропоновані інші посади.

Особлива увага до наших поважних науковців, які стояли біля витоків музею - їх включили до вченої та художньої   ради. Ми поважаємо їх досвід, їх поважний вік. Їхня порада, їхня думка для нас дуже важлива. Сподіваємось, що їхні знання  допоможуть нам розвивати музей в новітніх умовах. У нас є багато планів. Але,  про це більше розповість  мій заступник з науки Ігор Михайлович Паньків».

Ігор Паньків, Заступник директора з науки: «В науковому секторі відбулася певна реорганізація. Ми оптимізували відділи  музею. Зараз їх залишилось 7 , де працює понад  35 науковців. Іде омолодження колективу. Ми сподіваємось, що молоді люди принесуть з собою нові креативні ідеї, запустять сучасні методи роботи.

За останні місяці ми готували документацію по музейним експонатам. За сорок років існування, в музеї не було зроблено облікових карток та паспортів. Зараз ми проводимо паспортизацію музею, автентичні експонати ставимо на державний облік, надаємо їм статус пам’ятки національного значення. А для цього треба підготувати 230-240 паспортів…

Треба провести велику фондову роботу: ґрунтовно описати та оцифрувати музейне зібрання.  Музей має понад 80000 фондових одиниць. У нас в фондосховищі   унікальні  колекції. В планах – запустити низку виставок з фондових речей.

Восени проводимо міжнародну конференцію, готуємо 2 наукові монографії. Іде підготовка публікацій  для  популяризації музею.

Але, головне для нас  -  повернути відвідувачів до музею. Останні музейні заходи показали, інтерес до музею не зник. Та треба пропонувати нові ідеї, аби відвідувач повертався. Тож, розробляється дитяча програма, запускається серія майстер-класів, інтерактивних екскурсій, лекції.  Проводяться дитячі фестивалі, виставки.

Зараз готуються туристичні вказівники, анотація хатинок. Запросили фахівців для проведення майстрів-класів. Хочемо їх проводити хатинках або в дворах – тоді буде музей виглядати більш живим.

Плануємо зонування музею. Більшість відвідувачів доходить до співочого поля – і «падає». Тут і ярмарок, і кафе, і  майстер-класи, і розважальна програма.

Більша частина музею залишаються малолюдною. Зараз розробляємо заходи, які будуть проходити в різних куточках музею.

-А які зрушення в реставрації? Стан багатьох хатинок просто жахливий. Щось було зроблено?

Дмитро Заруба:

-Розраховувати на велику реставрацію в цьому році не доводиться – держава  не виділила кошти. Будемо робити  самотужки, з тих грошей, які заробимо на музейних заходах.

Вже майже  полагодили тини – за зиму вони  майже лягли… Добре,що лісники пішли на зустріч і дозволили заготовити лозу для огорожі. Тож, своїми руками і рубали,  і плели. Головне, щоб відвідувачі їх не завалили…Культура деяких гостей просто жахлива. Треба теж їх  якось виховувати. А для цього потрібно проводити велику  просвітницьку роботу.

Поставили на реставрацію один із вітряків.

Безкрилий Пирогів –  улюблена  фраза  журналістів. В першу чергу відновлюємо їм крила. Все ж таки вітряки – візитівка  Пирогіва.

Реставрація будинків – болюча тема. Музей  в радянські часи споруджували дуже швидко. Будинки  ставили просто на землю, без фундаменту. Опалення не проводили. Тепер пройшов час – вони розвалюються, тріщать.  Їх їсть грибок.  Музей все підняти не в змозі. Держава поки на це гроші не виділяє. Меценатів в Україні не так вже і багато.

Ми звернулися до обласних адміністрацій по допомогу і реставрацію соцсела.  З 25 областей відгукнулася  лише одна Херсонщина. До музею направили бригаду будівельників, які самотужки ремонтують будинок. Через місяць плануємо там відкрити  виставку. Офіційно запросимо пресу  – буде чим похвалитися.

А поки що, налагоджуємо інфраструктуру, кожної неділі-суботи проводимо масові заходи. Туристи повинні знати, що у вихідні у нас щось обов`язково відбувається.

 В Пирогові завжди свято! Найбільший скансен Європи повинен стати кращим!

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»