Києво-Межигірська фаянсова фабрика

Києво-Межигірська фаянсова фабрика — перше фаянсове підприємство не лише в Україні, айв усій Російській імперії.

Містилася фабрика в Межигір'ї, на мальовничих пагорбах уздовж Дніпра, за 20 кілометрів на південь від Києва. Межигірські пагорби — це суцільні
поклади прегарного каоліну. Недарма з давніх часів у Межигір'ї та в
навколишніх селах Петрівцях і Валках селяни гончарювали, ліпили посуд, а з XVIII століття — і цеглу-«межигірку» для зведення груб-гола-нок у
Києві.

1795 року про межигірський каолін доповіли Катерині II. Вона наказала
дослідити його властивості. Отримані зразки задовольнили монархиню. Це й вирішило долю Межигір'я.

Чимало приватних осіб, передчуваючи комерційний успіх справи, пробували дістати дозвіл царського уряду на відкриття в Межигір'ї фабрики. Але це право Катерина II надала Київському магістратові, одразу ж визнавши цим статус фабрики як державної, а не приватної. Нагляд за діяльністю підприємства було покладено на київського генерал-губернатора.

Фабрику було вирішено розташувати в стінах старовинного Межигірського монастиря.

На час відкриття фаянсової фабрики чернецтва в монастирі вже не було. За три роки полагодили давні й збудували нові приміщення. А в 1801 році

1 році
з-під склепіння колишнього монастиря вийшла перша партія фаянсових
виробів.

Продукція межигірців вписувалася в рамки стилю ампір, але збагаченого
національним колоритом, зокрема використанням українського орнаменту. У виробах відчувалася велика культура, що йшла від традицій української народної кераміки.

В асортименті виробів фабрики було понад 120 назв чайні й столові
сервізи, вази, салатниці, фруктовниці, лампади, «роги достатку»,
декоративні таці з портретами Шевченка, Костомарова, Куліша, Ґарібальді,
з київськими ведутами — краєвидами Хрещатика, Золотих воріт, лаври, а
також самого Межигір'я. І навіть — тираж фаянсових ікон «Вознесіння
Христа». Києво-Межипрський фаянс мав репутацію найкращого в країні, був своєрідним еталоном якості Досвід фабрики запозичували інші підприємства
Тут уперше впроваджено такі новинки, як декорування виробів способом
друку (щось подібне до сучасних перебивних картинок), «гіпюровим»
рельєфом, суцільне покриття поверхні виробів кольоровими поливами —
зеленою, бузково-блакитною, «шоколадною».

Фаянс Межигір'я був популярним не лише на Батьківщині, а й у Європі.
Навіть після закриття фабрики в 1874 році деякі європейські заводи далі
копіювали її зразки. У Британському музеї колекція межигірської кераміки
експонується в окремій залі!